Портал о бизнесе и финансах

Гeнпрoкурoр aнoнсувaв зняття дeпутaтськoгo імунітeту з дeпутaтa Микoли Скoрикa. Eкспeрти ввaжaють цe чeргoвим удaрoм пo пoзиціяx Сeргія Льoвoчкінa.

Луцeнкo пoяснив, щo Скoрик, який oчoлювaв Oдeську OДA під чaс Рeвoлюції гіднoсті у 2013-2014 рoкax, підoзрюється у причeтнoсті дo пoбиття десятків мирних людей «з комусь симпатичними, комусь несимпатичними поглядами». На переконання Генпрокурора, організаторів цього побиття потрібно покарати. Скоріш за все, йдеться про події 3 березня 2014 року, коли було здійснено спробу захоплення сепаратистами приміщення облдержадміністрації в Одесі. Ці події стали початком протистояння в Одесі між проросійськими сепаратистами й українськими патріотами. Апогеєм конфлікту стала трагедія в Будинку профспілок 2 травня 2014 року.

Микола Скорик був призначений головою Одеської облдержадміністрації у листопаді 2013 року. На цій посаді він змінив Едуарда Матвійчука, про якого писали, що він позбувся портфеля через дружбу з одіозним русофілом Ігорем Марковим. За тиждень після призначення Скорик очолив обласну організацію Партії регіонів. Кадрові перетасовки на Одещині тоді пов’язували з намаганням «газовиків» посилити свій вплив в регіонах, адже Скорик входив саме в їхню політичну орбіту. А свій шлях в регіональну еліту Одещини він починав зі структур, які належали іншому впливовому «регіоналу» Леоніду Климову.

Протягом перебування на посаді Скорик мав гарну пресу, в основному завдяки медійному ресурсу «газовиків». Коли в Києві розпочався Майдан, Одеса досить тривалий час мовчала. Серйозні конфлікти між проросійськими активістами й майданівцями розпочалися в місті в лютому, а відразу після перемоги революції Одесу почали розгойдувати сепаратисти. 18 лютого Скорик закликав не допустити акцій протесту в Одесі. Він, зокрема, казав: «Те, що ми бачимо неможна назвати мирним протестом, мітингом. Це просто вуличні безлади, це насилля. Це те, чого в нашій державі ніколи не було, і я вважав, що таке в нашій державі неможливе». А 19 лютого під стіни ОДА прийшли майданівці, їх зустріли «тітушки» з георгіївськими стрічками, почалася сутичка. Після цього одесити-патріоти вимагали відставки Скорика, який не поспішав йти з посади навіть після втечі Януковича.

Було очевидно, що колишній «регіонал» шукав можливостей прилаштуватися при новій владі. Зокрема, у квітні він заявив: «Я був на протилежному від Майдану боці, очолював обласну адміністрацію. Але сьогодні я згоден з думкою, що Майдан поки ще не досяг своєї головної мети: помінялися люди, але не змінилася система управління. І якщо вона не буде змінена, то майбутнього у країни немає». Тобто, Майдан для нього вже не був «вуличними безпорядками».

Переживши півроку страху, «регіонали» перефарбувалися і пішли на дочасні вибори Верховної Ради різними колонами. Скорик, очікувано, опинився у списках «Опозиційного блоку» на почесному 10 місці. На той момент він значився як старший науковий співробітник Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України. У постмайданному парламенті він опинився у хлібному бюджетному комітеті. Регулярна поява депутата в ефірі «Інтера», зокрема, у програмі «Чорне дзеркало», дала йому можливість стати пізнаваним обличчям «Опоблоку». А його ініціатива (разом з іншими екс-«регіоналами» Ківаловим, Кіссе і Пресманом) щодо створення на Одещині економічної зони «Порто-франко» посилила розмови на кшталт, чи не маскують ці хлопці під економічною маскою банальний сепаратизм.

Попри те, що активісти Майдану вимагали розслідувати можливу причетність Скорика до розпалювання сепаратизму на Одещині, слідчі органи на це не реагували. На місцевих виборах восени 2015 року колишній очільник Одещини очолив передвиборчий список «Опозиційного блоку» в Одеській області та в Одесі, але бути місцевим депутатом, очікувано, відмовився. Адже недоторканість для соратників Януковича — питання принципове. Втім, схоже, слідчі Генпрокуратури нарешті дослухалися до вимог євромайданівців, і Скорик може вже найближчим часом повторити долю Сергія Клюєва й Олександра Онищенка. Головне, щоб так як вони, не встиг втекти.

Зрозуміло, що зараз «опоблоківці» та їхня потужна медіа-обслуга заведе пісню про «політичні репресії». В заяві партії вже написали про «інакомислячого» та «знищення опозиції». І, нехай. Якщо Генпрокурора доведе до суду справи проти осіб, які підозрюються у розпалюванні сепаратизму, у вчиненні протиправних дій щодо учасників Революції гідності, галас екс-«регіоналів», які були впевнені, що нова влада видала їм індульгенцію назавжди, швидко припиниться.

Юрій Васильченко